Отримано 16.05.2018
Доопрацьовано 19.10.2018
Прийнято 29.11.2018
Взято з Том 21, № 2, 2018
Сторінки 89 -94
Анотація
Розвиток просвітницько-педагогічної діяльності та виховання у вищих навчальних духовних закладах України при Києво-Печерській Лаврі розпочався з середини з середини ХІХ століття. Цьому сприяло виділення педагогічних дисциплін з контексту філософії та морального богослов’я, посилення світських аспектів викладання просвітницько-педагогічних дисциплін і вимога підготовки якісних педагогічних кадрів. Було створено цілий ряд навчальних посібників і підручників, які оцінювали як сучасники, так і наступні покоління вчених, педагогів, викладачів. З XVIII століття в Центральній Україні (Полтава, Переяслав, Чернігів) існував попит на високоякісну світську та релігійну освіту відповідно до кращих європейських зразків. Основою такої освіти стали системи навчання «монастир-семінарія», зокрема в Полтаві (Святохрестський монастир-слов'янська семінарія) та Переяславі (Вознесенський монастир-семінарія Переяслава), які були сформовані нащадками Києво-Печерського монастиря та монастирських обителей. Це свідчить про високу науково-педагогічну та організаційну ефективність в складних економічних, соціальних, політичних умовах історичного періоду та території Центральної України освітнього комплексу «монастир-семінарія» як центрів духовності, освіти, ментальності українського народу. Фактично, Свято-Хрестовий, Полтавський та Переяславський Вознесенський соборні монастирі за свої гроші, зароблені ченцями, та забезпечені благодійними пожертвами населення, утримували та розвивали оригінальні освітні комплекси, до яких входили: семінарія, семінарія для курсів, монастирська бібліотека, храм, лікарня, кілька парафіяльних шкіл, об'єднаних спільною турботою про належний рівень освіти як духовних осіб, так і світського населення регіону
Ключові слова:
вищі навчальні духовні заклади, моральне богослов’я, просвітництво, Київська духовна академія,викладання