Взято з Том 21, № 2, 2018
Сторінки 19 -23
Отримано 20.05.2018
Доопрацьовано 02.10.2018
Прийнято 29.11.2018
Взято з Том 21, № 2, 2018
Сторінки 19 -23
Анотація
Нагальною проблемою сучасного суспільства є залучення громадян з особливостями психофізичного розвитку до суспільства, їхня активна адаптація та соціалізація. Одним із варіантів вирішення цього питання є розвиток інклюзивної освіти, спрямованої на залучення дітей з особливими потребами до освітнього процесу з метою соціально позитивної самореалізації, зокрема, за допомогою музейної та педагогічної діяльності. Мета статті – визначити систему різних форм і методів роботи з дітьми в інклюзивному класі, де музеї повинні бути центром виховання, освіти і культури, джерелом творчості, стимулом для саморозвитку. Інклюзія – це процес реального включення дітей з особливостями психофізичного розвитку в активне суспільне життя, що є однаково необхідним для всіх членів суспільства. Навчання в інклюзивних навчальних закладах позитивно впливає на дітей з особливими освітніми потребами, а також на дітей із стандартним рівнем розвитку, членів їхніх сімей та суспільство в цілому; забезпечує когнітивний, фізичний, мовленнєвий, соціальний та емоційний розвиток учнів з особливими освітніми потребами та мотивує всіх до навчання і цілеспрямованого використання нових знань і навичок. Взаємодія між учнями сприяє встановленню дружніх стосунків, здатності природно сприймати і толерувати людські відмінності, бути чуйними, готовими до взаємодопомоги. Сучасне визначення ролі та значення музею як центру культурного та освітнього простору призвело до розгляду «музейно-педагогічної діяльності», яка втілює концептуальні, ідеологічні та соціокультурні потреби особистості та суспільства, як фактора унікального виховного та освітнього центру для передачі наукового, художнього, історичного досвіду поколінь, діалогу культур, створення необхідних умов для самореалізації особистості, включаючи інклюзивний освітній простір. Враховуючи, що діти з особливими освітніми потребами потрапляють у дружню групу однолітків, варто зазначити, що вони вчаться сприймати один одного, виявляти розуміння і повагу, обмінюватися почуттями, думками, практиками без критики і приниження. Організація музейно-педагогічних заходів у школі на основі міжпредметної взаємодії дозволить розробити і впровадити нові індивідуальні програми розвитку і самореалізації, експериментувати в пошуках форм, методів роботи з дітьми різних категорій, проводити соціально-психологічні дослідження тощо. З точки зору сучасного розуміння особистого та соціального характеру освіти, ми розглядаємо музейне та педагогічне середовище як важливий фактор і особливий предмет освіти. Залучення вчителів до виховної та освітньої роботи в інклюзивних закладах за допомогою музейних та педагогічних заходів оптимізує реалізацію музейного потенціалу, оскільки: за допомогою вчителя музей забезпечує взаємодію з широкою аудиторією, зокрема з дітьми з особливими освітніми потребами, з урахуванням індивідуальних та психофізичних можливостей кожного з них; вчитель готує учнів до педагогічно правильного сприйняття музейної експозиції і тим самим сприяє їх готовності до розвитку, соціалізації та самореалізації; працівники музею, розробляючи спеціальні програми для учнів та вчителів, значно збагачують зміст виховної та освітньої взаємодії між музеєм та навчальним закладом, створюють умови для самоствердження та самоосвіти
Ключові слова:
музей, музейнопедагогічна діяльність, інклюзивна освіта, метод та форма навчальновиховного процесу